Заслужений економіст України, кандидат юридичних наук,
генерал-лейтенант міліції, лауреат державної премії в галузі науки і техніки
Позиція
Депутатська діяльність
15.07.2009 | Проект Закону України про охоронну діяльність
Подання
Верховна Рада України
Відповідно до статті 93 Конституції України в порядку законодавчої ініціативи вносимо на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про охоронну діяльність».
Доповідати на пленарному засіданні буде народний депутат України Малишев В.С. або Грицак В.М.
Додатки:
1. проект Закону України на 12 арк.;
2. пояснювальна записка на 5 арк.;
3. проект постанови Верховної Ради України на 1 арк.;
4. електронні копії зазначених документів.
Народні депутати України В.С.Малишев
В.М.Грицак
В.А.Бевз
О.В.Новіков
О.О.Буджерак
ПРОЕКТ вноситься народними депутатами України
В.С.Малишевим
В.М.Грицаком
В.А.Бевзом
О.В.Новіковим
О.О.Буджераком
ЗАКОН УКРАЇНИ
ПРО ОХОРОННУ ДІЯЛЬНІСТЬ
Цей Закон визначає правові та організаційні принципи надання охоронних послуг на договірних засадах, а також загальні засади взаємодії суб’єктів охоронної діяльності з правоохоронними органами, і спрямований на створення сприятливих умов для розвитку галузі охоронної діяльності, задоволення потреб юридичних та фізичних осіб у доступних, якісних і безпечних послугах з охорони.
Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
охоронна діяльність – надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян;
об'єкт охорони – фізична особа, будівля, споруда, приміщення, територія, транспортний засіб, вантаж, інша рухома та нерухома власність, а також постійні або окремі громадські заходи, стосовно яких здійснюється охоронна діяльність;
суб'єкт охоронної діяльності – суб’єкт господарювання будь-якої форми власності, створений та зареєстрований на території України, що надає охоронні послуги та отримав у встановленому порядку ліцензію на здійснення охоронної діяльності;
охорона майна – діяльність щодо організації та практичного здійснення заходів охорони, спрямованих на забезпечення недоторканості, цілісності визначених власником і належних йому будівель, споруд, територій, акваторій, транспортних засобів, валютних цінностей, цінних паперів та іншого рухомого й нерухомого майна, з метою запобігання та/або недопущення, чи припинення протиправних дій щодо нього, для збереження його фізичного стану, припинення несанкціонованого власником доступу до нього та забезпечення здійснення власником цього майна всіх належних йому повноважень стосовно нього;
охорона фізичної особи – діяльність з організації та практичного здійснення заходів охорони, спрямованих на забезпечення особистої безпеки, життя та здоров’я індивідуально визначеної фізичної особи (групи осіб) шляхом запобігання або недопущення негативного безпосереднього впливу факторів (діяльності або бездіяльності) протиправного характеру;
персонал охорони – працівники, які безпосередньо виконують функції з охорони майна або фізичних осіб відповідно до свого кваліфікаційного рівня;
фахівець з організації заходів охорони – керівник суб’єкта охоронної діяльності або його заступник, начальник філії, іншого структурного підрозділу або його заступник, до посадових обов'язків якого входить організація та проведення заходів охорони, контроль за виконанням персоналом охорони покладених на них обов’язків;
технічні працівники – працівники, які безпосередньо виконують обов’язки з проектування, монтажу, обслуговування технічних засобів охоронного призначення та централізованого спостереження за їх станом на об'єктах охорони;
пропускний режим – установлений у межах об'єктів охорони порядок, який забезпечується комплексом організаційно-правових та інженерно-технічних заходів, що здійснюються з метою виключення можливості безконтрольного входу (виходу) осіб, в'їзду (виїзду) транспортних засобів, внесення (винесення), ввезення (вивезення) майна на об'єкти та з об'єктів охорони;
внутрішньооб'єктовий режим – порядок, установлений у межах об'єктів охорони, який забезпечується сукупністю заходів і правил внутрішнього розпорядку, обов'язкових для виконання особами, які на них знаходяться;
транспорт реагування – транспортний засіб суб’єкта охоронної діяльності, що призначений для забезпечення негайного реагування персоналу охорони на протиправні дії, щодо об’єкту охорони, або на події та обставини, що завдають (можуть завдати) майнову шкоду, або створюють можливу загрозу особистій безпеці громадян або персоналу охорони на об'єктах охорони;
технічні засоби охоронного призначення – прилади та обладнання, які призначені для виявлення та попереджування про наявність небезпеки для життя, людей та/або майна, що охороняються. До технічних засобів охоронного призначення належать системи охоронної сигналізації, системи контролю доступу та системи відеоспостереження, що мають функції охоронної сигналізації або відеоконтролю призначені для здійснення охоронних функцій.
центр спостереження за системою охоронної сигналізації (пункт централізованого спостереження) – центр з працюючим персоналом, який спостерігає за станом системи охоронної сигналізації.
Стаття 2. Мета Закону
1. Основною метою цього Закону є створення умов для:
захисту майна, забезпечення прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та фізичних осіб;
забезпечення державного контролю за здійсненням заходів з охорони майна та фізичних осіб;
розвитку та вдосконалення галузі охоронної діяльності.
Стаття 3. Сфера дії Закону
1. Цей Закон регулює відносини суб’єктів господарювання під час організації та здійснення ними охоронної діяльності.
Стаття 4. Державне регулювання у сфері охоронної діяльності
1. Органами державного регулювання у сфері охоронної діяльності є Кабінет Міністрів України, Міністерство внутрішніх справ України та Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.
Державне регулювання у сфері охоронної діяльності здійснюється вказаними органами відповідно до вимог цього Закону, Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” та Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”.
Розділ ІІ. ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ’ЄКТА ОХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Стаття 5. Види охоронних послуг
1. Суб’єкт охоронної діяльності на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії надає такі охоронні послуги як:
1) охорона майна;
2) охорона фізичних осіб;
3) проектування, монтаж та обслуговування технічних засобів охоронного призначення на нерухомих об’єктах згідно переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Стаття 6. Забезпечення охоронної діяльності
1. Охорона майна та фізичних осіб, забезпечується персоналом охорони та технічними працівниками шляхом здійснення наступних заходів:
проектування, монтаж та обслуговування технічних засобів охоронного призначення;
контроль за станом майнової безпеки об'єкта охорони;
запобігання загрозам особистій безпеці фізичної особи, яка охороняється;
реагування, в межах наданих законом повноважень, на протиправні дії.
2. Проектування, монтаж, обслуговування та виготовлення технічних засобів охоронного призначення здійснюються відповідно до вимог державних норм.
3. Умови охорони окремих видів майна і цінних вантажів при перевезенні та їх перелік визначає Кабінет Міністрів України.
Стаття 7. Обмеження на видачу ліцензії
1. Видача ліцензії на здійснення охоронної діяльності суб’єкта господарювання, що має у складі засновників, органах управління нерезидентів, не громадян України або осіб без громадянства, забороняється.
2. У разі анулювання ліцензії суб’єкта охоронної діяльності видача нової ліцензії йому та створеним ним або його засновником (засновниками) новим суб’єктам господарювання допускається не раніше, ніж через рік з дня анулювання ліцензії.
Стаття 8. Договір про надання охоронних послуг
1. Охоронні послуги суб’єкт охоронної діяльності здійснює на підставі договору, укладеного із замовником в письмовій формі.
2. У договорах на надання послуг з охорони майна та фізичних осіб визначається розмір матеріальної відповідальності суб’єкта охоронної діяльності за неналежне виконання своїх зобов’язань.
3. У договорі на надання послуг з охорони майна за допомогою пункту централізованого спостереження визначається термін прибуття персоналу охорони.
4. Договір охорони є недійсним у разі недотримання вказаних умов.
5. Укладення суб’єктом господарювання договору із суб’єктами охоронної діяльності на охорону та супроводження товарів, що перебувають під митним контролем і переміщуються транзитом, є заходом гарантування доставки товару до митниці пункту призначення.
Стаття 9. Права суб’єкта охоронної діяльності
1. Суб’єкт охоронної діяльності має право:
для забезпечення охоронної діяльності придбавати, зберігати та використовувати в установленому законом порядку спеціальні засоби;
для забезпечення радіозв’язку використовувати в установленому порядку радіочастоти;
використовувати в охоронній діяльності службових собак;
використовувати в охоронній діяльності технічні засоби охоронного призначення;
використовувати транспорт реагування.
2. Суб’єкти охоронної діяльності можуть у встановленому законодавством порядку набувати право власності на спеціальні засоби, а також пістолети, револьвери, набої до яких споряджені гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії.
Стаття 10. Обмеження в охоронній діяльності
1. Під час організації та здійснення охоронної діяльності забороняється:
1) придбавати та використовувати майно, що визначено законодавством для виключного використання державними військовими формуваннями та правоохоронними органами;
2) використовувати ознаки (елементи символіки, формений одяг тощо) приналежності до Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Збройних Сил України та інших військових формувань, правоохоронних, природоохоронних і контролюючих органів держави, в тому числі на одязі, транспорті реагування, будівлях, у документації;
3) перешкоджати представникам правоохоронних та інших органів державної влади й місцевого самоврядування, посадовим особам, а також громадянам у здійсненні ними повноважень, наданих їм законами та іншими нормативно-правовими актами, при пред'явленні ними відповідних документів (посвідчень);
4) розголошувати відомості про вжиті заходи щодо організації та здійснення охоронної діяльності, інформацію про господарську діяльність, віднесену в установленому порядку до комерційної таємниці, а також відомості про приватне життя особи, що охороняється, які стали відомими в процесі здійснення охоронної діяльності, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством;
5) приховувати факти про злочини, що готуються або здійснені, незалежно від інтересів замовників охоронних послуг;
6) свідомо охороняти фізичну особу, яка вчиняє протиправні дії;
7) здійснювати дії, що зазіхають на права, свободи та власність фізичних осіб, а також ставлять під загрозу їх життя та здоров'я, честь, гідність і ділову репутацію;
8) використовувати не сертифіковані в установленому порядку технічні засоби охоронного призначення, засоби радіозв'язку без наявності дозволів на їх використання на наданих радіочастотах;
9) використовувати спеціальні методи та засоби, проведення яких дозволено законами України лише відповідним правоохоронним органам за дозволом суду;
10) здійснювати заходи, що відносяться до оперативно-розшукових відповідно до Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”;
11) залучати до охоронних заходів осіб, які не надали документів, необхідних для влаштування на роботу, або не відповідають кваліфікаційним вимогам;
12) здійснювати заходи щодо виконання судових рішень, втручатися в індивідуальні або колективні трудові суперечки, чинити опір діям компетентних органів влади з відновлення правопорядку;
13) вдаватись до дій, направлених на силове протистояння між персоналом охорони;
14) використовувати будь-яку зброю, спеціальні засоби, що знаходиться у приватній власності персоналу охорони або інших фізичних осіб.
Розділ ІІІ. УЧАСТЬ В ОХОРОННІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДЯН
Стаття 11. Умови залучення до охоронної діяльності громадян
1. Персоналом охорони можуть бути тільки дієздатні громадяни України, які досягли 18-річного віку, а за умови, що їх функціональні обов’язки передбачають використання пістолетів, револьверів, набої до яких споряджені гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, 21-річного віку, пройшли відповідну навчальну підготовку, уклали трудовій договір із суб’єктом господарювання та:
не перебувають на обліку в органах охорони здоров'я з приводу психічної хвороби, алкоголізму чи наркоманії;
не мають непогашену чи не зняту судимість за умисні злочини;
не мають обмежень, встановлених судом щодо виконання покладених на них функцій з охорони;
не мають обмежень за станом здоров’я для виконання функціональних обов’язків;
зареєстровані за місцем проживання в установленому законодавством порядку.
2. Фахівець з організації заходів охорони повинен відповідати вимогам частини 1 цієї статті, мати повну вищу освіту і в установленні Міністерством освіти та науки України терміни та порядку підвищувати рівень кваліфікації.
3. Технічні працівники повинні відповідати вимогам частини 1 цієї статті, мати повну загальну середню освіту та професійно-технічну освіту або загальну середню освіту та професійну підготовку.
4. Особи, визначені в частинах першій – третій цієї статті, при укладенні трудового договору із суб'єктом господарювання зобов'язані надати поряд з документами, передбаченими трудовим законодавством, також документи, що засвідчують відсутність обмежень, передбачених цією статтею.
5. Працевлаштування інвалідів здійснюється суб’єктом охоронної діяльності з кількості штатних працівників, не задіяних до виконання заходів охорони згідно з нормативом робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленим законодавством.
6. Персонал охорони виконує заходи з охорони майна за обов’язкової наявності на його одязі ознак про приналежність до відповідного суб’єкта охоронної діяльності та виконання ним функцій з охорони майна. Зразки одягу персоналу охорони затверджуються керівником суб’єкта охоронної діяльності.
7. Персонал охорони під час виконання функціональних обов’язків повинен мати при собі посвідчення встановленого Міністерством внутрішніх справ України зразка, яке видається керівником суб’єкта господарювання за його підписом, скріпленим печаткою.
8. Фахівець з організації заходів охорони зобов’язаний забезпечити дотримання чинного законодавства в організації та функціонуванні охорони, у прийомі на роботу, підготовці й контролі технічних працівників, персоналу охорони, носіння відповідного одягу та розпізнавальних знаків, а також в оснащенні засобами оборони та індивідуального захисту.
Стаття 12. Права персоналу охорони
1. Персонал охорони під час виконання функціональних обов'язків має право:
вимагати від осіб припинення протиправних дій, дотримання законності та правопорядку;
вимагати від службових осіб об'єктів охорони та інших осіб дотримання пропускного та внутрішньооб’єктового режимів;
затримувати осіб, які намагаються проникнути (проникли) на об'єкт охорони або намагаються залишити його з порушенням установлених правил;
протидіяти правопорушникам і негайно сповіщати органи внутрішніх справ у разі скоєння ними адміністративного або кримінального правопорушення;
застосовувати на умовах, передбачених цим Законом, фізичну силу, спеціальні засоби та використовувати службових собак;
під час здійснення пропускного режиму на об'єктах охорони проводити огляд речей, що знаходяться при фізичній особі (з її дозволу), на транспортних засобах, вилучення речей і документів, що є знаряддями або предметами правопорушення, перевірку документів, що засвідчують особу, дають право на вхід (вихід) осіб, внесення (винесення), ввезення (вивезення) майна, в'їзд (виїзд) транспортних засобів, і їх відповідності складу матеріальних цінностей, що переміщуються на об'єкти охорони (з об'єктів охорони);
проводити відкрито кіно-, відео-, фотозйомку та звукозапис подій, як допоміжний засіб запобігання протиправним діям і документування правопорушень.
Стаття 13. Обов'язки персоналу охорони
1. Персонал охорони під час виконання обов'язків зобов'язаний:
забезпечувати цілісність об'єктів охорони та недоторканність майна, що на них зберігається, недоторканність фізичних осіб;
припиняти шляхом здійснення заходів реагування безпосередні правопорушення проти власності, фізичних осіб, порушення режиму роботи об'єктів охорони;
негайно у будь-який спосіб повідомляти відповідні правоохоронні органи про вчинення протиправних дій щодо власності, фізичних осіб та інших незаконних дій у місцях здійснення заходів охорони, що мають ознаки злочину;
зберігати таємницю, що охороняється законом, а також конфіденційну інформацію про господарську діяльність суб’єктів господарювання, оголошену такою в установленому порядку, відомості про приватне життя фізичних осіб, що стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків;
не вчиняти дії, що порушують громадський порядок.
Стаття 14. Підготовка та перепідготовка персоналу охорони, технічних працівників
1. Персонал охорони, технічні працівники навчаються, проходять підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації в навчальних закладах різних форм власності. Представники Міністерства внутрішніх справ України обов’язково залучаються до складу кваліфікаційних комісій цих навчальних закладів.
2. Порядок і рівень підготовки, терміни підготовки, перепідготовки (спеціалізації) та підвищення кваліфікації персоналу охорони, технічних працівників визначаються Міністерством освіти та науки України.
3. Персонал охорони відповідного кваліфікаційного рівня зобов’язаний проходити періодичні навчальні стрільби з метою визначення його придатності до дій, пов’язаних із застосуванням (використанням) вогнепальної зброї, а також пістолетів, револьверів та пристроїв, набої до яких споряджені гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, один раз у шість місяців. Порядок проведення персоналом охорони періодичних навчальних стрільб визначається Міністерством внутрішніх справ України.
Стаття 15. Відповідальність персоналу охорони
1. Персонал охорони, технічні працівники за невиконання або неналежне виконання покладених на нього обов’язків несе дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.
Розділ ІV. ЗАСТОСУВАННЯ В ОХОРОННІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ФІЗИЧНОЇ СИЛИ, СПЕЦІАЛЬНИХ ЗАСОБІВ ТА ВИКОРИСТАННЯ СЛУЖБОВИХ СОБАК
Стаття 16. Порядок застосування персоналом охорони фізичної сили та спеціальних засобів
1. Під час здійснення заходів з охорони майна та фізичних осіб персонал охорони має право застосовувати до правопорушників фізичну силу та спеціальні засоби в особливих випадках, якщо інші заходи не призвели до припинення правопорушення або виконання правопорушником законної вимоги персоналу охорони, в разі:
захисту себе або іншої особи від нападу, що несе загрозу їх життю та здоров’ю або майну;
запобігання незаконній спробі насильницьким шляхом заволодіти спеціальними засобами;
необхідності затримати правопорушника, який незаконно проник на об’єкт, що охороняється або який вчиняє інші протиправні дії, у разі, якщо правопорушником чиниться опір;
знешкодження тварини, яка загрожує життю та здоров’ю фізичних осіб або персоналу охорони.
2. Затримання персоналом охорони особи не відноситься до адміністративного затримання. Затримана особа негайно передається міліції за місцем вчинення правопорушення.
3. Застосовувати заходи фізичного впливу та спеціальні засоби дозволяється тільки після попередження голосом про намір їх застосування.
4. Фізична сила та спеціальні засоби можуть застосовуватися без попередження у разі:
раптового нападу;
нападу чи опору з використанням зброї або предметів, що несе загрозу життю та здоров’ю особи, або з використанням механічних транспортних засобів.
Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивності їх застосування визначаються з урахуванням ситуації, що склалася, характеру правопорушення та особи правопорушника.
5. Забороняється застосовувати фізичну силу та спеціальні засоби проти жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, а також проти осіб, які відповідно до законодавства України є носіями спеціального статусу недоторканності, крім випадків учинення ними нападу, що несе загрозу життю та здоров’ю фізичних осіб, персоналу охорони, або збройного нападу чи збройного опору.
6. У разі, якщо неможливо уникнути застосування фізичної сили та використання спеціальних засобів, їх застосування не повинно перевищувати меж необхідної оборони та крайньої необхідності, а також заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин, і повинно обмежуватися заподіянням мінімальної шкоди здоров’ю правопорушників. У разі заподіяння такої шкоди, персонал охорони повинен негайно викликати швидку медичну допомогу та надати першу долікарняну допомогу потерпілим.
7. Персоналу охорони забороняється застосовувати спеціальні засоби в місцях значного скупчення людей, якщо це може призвести до заподіяння шкоди життю та здоров’ю сторонніх осіб, за винятком випадків самооборони (самозахисту).
8. Перевищення меж необхідної оборони та крайньої необхідності, а також заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила злочин, здійснене внаслідок застосування фізичної сили та спеціальних засобів, тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
9. Про всі факти припинення правопорушення стосовно персоналу охорони, майна або фізичних осіб, що охороняються, застосування фізичної сили, спеціальних засобів, зброї та їх наслідки персонал охорони зобов’язаний негайно в усній або письмовій формі сповістити своєму безпосередньому керівникові та територіальний орган внутрішніх справ.
10. У випадку виявлення ознак злочину персонал охорони зобов'язаний до прибуття працівників правоохоронних органів ужити всіх можливих заходів з охорони місця події та збереження слідів злочину, виявлення очевидців і фіксації їх установчих даних. Після прибуття працівників правоохоронних органів персонал охорони зобов’язаний діяти за їх вказівкою.
Стаття 17. Порядок використання службових собак
1. Персонал охорони під час і в місцях виконання заходів з охорони майна має право використовувати службових собак, які пройшли відповідний курс дресирування, визнані придатними для службового користування, лише для виявлення:
1) проникнень (спроб проникнень) на об'єкти, що охороняються;
2) осіб, які незаконно перебувають на об'єктах, що охороняються.
Забороняється використання службових собак в охоронній діяльності без наявності провідника собаки в громадських і загальнодоступних місцях. При цьому собаки повинні бути на повідку та стосовно них повинні дотримуватися установлені ветеринарні правила.
На закритих територіях, де відсутні люди, дозволяється тримати собак без прив’язі, якщо на видних місцях розміщені чіткі та розбірливі попереджувальні написи. При цьому мають бути розмішені попередження про охорону об’єкта за допомогою службових собак.
Розділ V. ВЗАЄМОДІЯ СУБ’ЄКТІВ ОХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ ТА ГРОМАДСЬКІСТЮ
Стаття 18. Організація взаємодії з правоохоронними органами
1. Суб’єкти охоронної діяльності спільно організовують взаємодію і надають допомогу правоохоронним органам, що спрямована на попередження, припинення та розкриття злочинів, переслідування осіб, які їх скоїли, розшук зниклих осіб та охорону громадського порядку.
2. Межі взаємодії з правоохоронними органами не повинні порушувати зобов’язання суб’єктів охоронної діяльності за договорами, щодо надання послуг з охорони.
Стаття 19. Форми взаємодії з правоохоронними органами
1. Формами взаємодії суб’єктів охоронної діяльності з правоохоронними органами є:
реалізація заходів правоохоронної спрямованості;
проведення спільних нарад, консультацій;
практичне навчання, виховання, вивчення й перевірка персоналу охорони;
обмін інформацією з питань попередження та припинення правопорушень, у тому числі з використанням пунктів централізованого спостереження;
участь в охороні громадського порядку у тому числі з використанням транспорту реагування.
Стаття 20. Експертна рада з питань здійснення охоронної діяльності
Експертна рада з питань здійснення охоронної діяльності (далі – експертна рада) є колегіальним органом положення та склад якої затверджується Кабінетом Міністрів України.
Експертна рада у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Рішення експертної ради мають характер експертних висновків і є обов'язковими для розгляду органами державної влади, що реалізують державну політику у сфері охоронної діяльності.
До компетенції експертної ради належать:
експертиза проектів нормативно-правових актів з питань здіснення охоронної діяльності, у тому числі з організації навчання у сфері охоронної діяльності;
питання взаємодії суб’єктів охоронної діяльності з правоохоронними органами;
розроблення рекомендацій з основних проблем державної політики у сфері охоронної діяльності;
розгляд заяв, претензій та скарг суб'єктів господарювання на рішення органів державної влади щодо порушень законодавства у сфері охоронної діяльності;
аналіз стану та розроблення рекомендацій щодо вдосконалення галузі охоронної діяльності.
Склад експертно-апеляційної ради формується з державних службовців, науковців, інших фахівців та представників громадських організацій у сфері здійснення охоронної діяльності.
До складу експертної ради залучаються незалежні експерти та представники громадських організацій у кількості не менше ніж двадцять відсотків загальної кількості членів цієї ради.
Організаційне, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності експертної ради здійснюють громадські організації, що входять до її складу.
Експертна рада має право залучати для консультацій та експертизи державних службовців, науковців та інших фахівців на громадських засадах.
Проекти нормативно-правових актів, пропозиції та звернення (апеляції) розглядаються експертною радою протягом двадцяти робочих днів з дня їх реєстрації секретарем експертної ради.
Рішення експертної ради приймається більшістю голосів від загальної кількості членів експертної ради.
За результатами розгляду поданих проектів нормативно-правових актів, пропозицій та звернень (апеляцій) приймається рішення експертної ради, яке оформляється протоколом, що підписується головою та секретарем експертної ради.
Розділ VI. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набуває чинності через шість місяців з дня його опублікування.
2. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня набуття чинності цим Законом потрібно:
затвердити акти, передбачені цим Законом;
розробити та привести у відповідність із цим Законом свої нормативно-правові акти;
забезпечити перегляд наявних і розроблення й затвердження міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України нових нормативно-правових актів відповідно до цього Закону.
Голова Верховної Ради України В.М.Литвин
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України "Про охоронну діяльність"
-
Обґрунтування необхідності прийняття акта
Однією з найважливіших проблем сучасності, без сумніву, можна вважати проблему безпеки. Забезпечення надійного захисту своїх інтересів, у першу чергу майнових, є однаково актуальним як для державного, так і для приватного сектору України.
Діяльність з охорони майна та фізичних осіб з часу незалежності України віднесено законодавцем до ліцензованих видів, бо саме її здійснення може нанести шкоду безпеці держави або здоров'ю фізичній особі.
Загальна кількість осіб, які в даний час залучені до виконання охоронних функцій, перевищує сто тисяч. В Україні налічується більше 4 тисяч приватних охоронних структур.
Відповідно до частини 6 статті 17 Конституції України на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Сьогодні можна констатувати, що у державі існує фактично безконтрольне багатотисячне “військо” у складі приватних охоронних формувань. Їх вкрай негативна діяльність систематично проявляється у безкомпромісному фізичному захопленні “рейдерстві” майна суб’єктів господарювання, протидії правоохоронним органам. Зважаючи на тривалу нестабільну соціально-економічну ситуацію в державі цілком ймовірно прогнозування більш суттєвих наслідків, що може нанести шкоду національній безпеці.
За період відсутності профільного закону ринок охоронних послуг перебуває в кризі від низькоякісного та непрофесійного продукту, що пропонується численними охоронними структурами, корпоративні інтереси яких, а саме отримання прибутку, переважають над якістю та відповідно інтересами кінцевого споживача. На сьогодні невелика кількість суб’єктів на ринку охоронних послуг мають кваліфікований персонал охорони, відповідну матеріально-технічну базу для своєчасного реагування, що суттєво збільшує ймовірність настання правопорушень і зменшує їх профілактику.
Прийняття профільного закону насамперед необхідно задіяному до виконання охоронних заходів персоналу охорони, а не його керівникам, зацікавленим лише в отриманні прибутку. Виключно законом регулюється питання прав, обов’язків персоналу охорони (пункт 1 статті 92 Конституції України). Персонал охорони зобов’язаний виконувати свої функціональні обов’язки, а у випадку неналежного їх виконання для нього наступає кримінальна відповідальність відповідно до статті 197 Кримінального кодексу України “Порушення обов'язків щодо охорони майна”. (ст. ст. 9, 12, 13, 16, 17 проекту).
Тривалий час сектором приватного охоронного бізнесу наголошується можливість їх участі у захисті громадського порядку, поряд з органами внутрішніх справ. Водночас для залучення охоронних структур до вказаних заходів також необхідно прийняття вказаного законопроекту, так як пунктом 17 статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються основи забезпечення громадського порядку (ст.ст. 18, 19 проекту).
П. 43 ст. 9 Закону “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” визначено, що ліцензуванню підлягає господарська діяльність з надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян. Водночас законодавством не конкретизовано ці послуги, що дає привід для зловживань з боку органів державного контролю (ст. 5 проекту).
Існуюча нормативна неврегульованість щодо механізмів забезпечення охоронних заходів дає можливість розвитку недобросовісної конкуренції та обману замовників охоронних послуг. (ст. ч. 1-3 ст. 8 проекту).
Потребує демонополізації ринок забезпечення охорони товарів як при внутрішньому, так і при прохідному транзиті, який повністю монополізований митною вартою. Відповідний механізм запропонований законопроектом (ч.5 ст.8 проекту) відповідно до ч.2 ст. 162 Митного кодексу України.
Про актуальність врегулювання питань в охоронній галузі не один рік наголошують приватні оператори ринку охоронних послуг, зокрема у контексті створення єдиних умов діяльності з найбільшим оператором - Державною службою охорони при МВС України (далі – ДСО).
Даний законопроект поширює свою дію на підрозділи цивільної охорони ДСО і не надає їм жодних префиренцій по відношенню до приватних охоронних структур.
Що стосується міліції охорони ДСО, що надає на договірних засадах охоронні послуги, то її діяльність не може регулюватися даним проектом. Міліція охорони відповідно до спеціального Закону України “Про міліцію” виконує правоохоронну функцію з охорони власності та громадян на договірних засадах. Також вказаним Законом передбачено і джерело фінансування міліції за рахунок коштів отриманих за надання охоронних послуг. Крім того здійснення некомерційної господарської діяльності органам державної влади дозволяється Господарським кодексом України. Так, зокрема, ч.3 ст. 8 Господарського кодексу України визначено, що безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Слід також зазначити, що членами Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності неодноразово висловлювалась позиція щодо неможливості надання приватним охоронним структурам повноважень на використання вогнепальної зброї. З огляду на це даний законопроект не надає повноважень охоронним структурам, що підпадають під його юрисдикцію, на зброю у тому числі вогнепальну. Ч.2 ст. 9 законопроекту чітко визначено, що суб’єкти охоронної діяльності, спеціалізовані охоронні підрозділи можуть у встановленому законодавством порядку набувати право власності на спеціальні засоби, а також пістолети, револьвери, патрони до яких споряджені гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії.
Незважаючи на відсутність повноважень на вогнепальну зброю даний проект, як вже зазначалося вище, надає достатні можливості персоналу охорони забезпечити належне виконання зобов’язань перед замовниками охоронних послуг.
Що стосується державного контролю то його рівень не збільшується, а залишається в межах визначених Законом України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” та Законом України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” (ст. 4 проекту).
Крім того, прийняття законопроекту необхідно з метою впровадження рекомендацій резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи № 1858 (2009) “Приватні воєнізовані та охоронні фірми та зменшення державної монополії на використання сили”, якою визначено наступне:
“приватизація охоронного апарату підриває традиційну позицію держави, як єдиного суб’єкта, якому обґрунтовано і законно дозволено застосовувати силу, як всередині, так і за межами держави. Це створює важливий виклик сучасним демократіям, оскільки право використовувати силу переходить від держави, гаранта суспільних інтересів, до приватних суб’єктів, які керуються корпоративними інтересами;
беручи до уваги, що приватні охоронні фірми задовольняють деякі реальні потреби і вже є частиною дійсності, держави повинні були б запровадити все, що можливо для того, щоб зберегти або взяти в свої руки контроль за діяльністю приватних охоронних фірм, яка мала б бути обмеженою настільки, наскільки це можливо для того, щоб запобіг нути певної ерозії державної монополії вживання сили;
на сьогоднішній день, основна стурбованість суспільства щодо діяльності приватних фірм пов’язана з можливим – і в багатьох випадках реальним – зловживанням правами людини працівниками приватних компаній і складністю притягнення до відповідальності порушників, що викликає ризик безкарності;
окрім недостатньої юридичної відповідальності, діяльність приватних охоронних фірм піднімає цілу низку побоювань, пов’язаних з відсутністю демократичного контролю, прозорості і підзвітності, більшим ризиком порушень прав людини, зростаючим впливом приватних бізнес-структур на політичні рішення і орієнтацію політики, і переходом від запобігання кризі до швидкої реакції і від мирного врегулювання кризи до використання сили”.
2. Цілі і завдання прийняття акта
Закон спрямований на встановлення, ґрунтуючись на європейському законодавстві, правових, організаційних та економічних засад провадження охоронної діяльності суб'єктами господарювання всіх форм власності, визначення повноважень суб'єктів охоронної діяльності, гарантії правового та соціального захисту персоналу охорони, прав фізичних і юридичних осіб під час здійснення охоронної діяльності, порядку контролю за її здійсненням, а також взаємодії суб'єктів охоронної діяльності з державними органами з галузі охорони правопорядку та боротьби із злочинністю.
Закон має подолати правову прогалину у сфері законодавчого регулювання охоронної діяльності.
3. Стан нормативно-правової бази в даній сфері правового
регулювання
Правовий режим здійснення ліцензійної діяльності з надання охоронних послуг законодавчо майже не визначений.
Правову основу недержавного забезпечення безпеки особи та підприємницької діяльності становлять Конституція України, інші нормативно-правові акти, які регламентують господарську діяльність юридичних осіб. Окремими законодавчими актами України визначені повноваження підрозділів відомчої воєнізованої охорони певних міністерств та інших центральних органів виконавчої влади мати спеціальні засоби та вогнепальну зброю.
Юридична база, що стосується безпосередньо охоронної діяльності, обмежується:
згадуванням у п. 43 ст. 9 Закону України "По ліцензування певних видів господарської діяльності", де віднесена до ліцензійної діяльність з надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян;
Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства внутрішніх справ України від 14 грудня 2004 року № 145/1501, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 31 грудня 2004 року за № 1678/10277;
Порядком контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян, затвердженого наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства внутрішніх справ України від 13 березня
2006 року № 24/238, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 31 березня 2006 року за № 363/12237. Реалізація положень поданого законопроекту після його прийняття, змін та доповнень до інших законів не потребує.
4. Загальна характеристика та основні положення акта
У проекті Закону було використано законодавчий досвід Латвійської Республіки, Республіки Польща, Російської Федерації, Республіки Казахстан, який уніфіковано в редакції законопроекту.
Законопроект містить шість розділів, включаючи прикінцеві положення, та 20 статей.
Перший розділ (Загальні положення) визначає: понятійний апарат, що використовується в проекті; мету Закону та сферу його дії; державне регулювання.
Другий розділ регламентує діяльність суб’єкта охоронної діяльності на договірних засадах та умови діяльності спеціалізованого охоронного підрозділу без статусу юридичної особи.
Третій розділ регламентує: права та відповідальність персоналу охорони; особливості укладання трудових договорів; вимоги до освітнього рівня працівників, задіяних в охоронній діяльності.
Четвертий розділ установлює: умови й межі застосування персоналом охорони заходів фізичного впливу, спеціальних засобів; використання службових собак.
П’ятий розділ визначає форми взаємодії суб'єктів охоронної діяльності з правоохоронними органами.
Шостий розділ встановлює термін набуття чинності законом.
5. Фінансово-економічне обґрунтування
Реалізація акта не потребує додаткових матеріальних витрат з державного та місцевих бюджетів.
6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття акта
Прийняття зазначеного закону надасть можливість створити прозорі цивілізовані форми охорони майна та громадян, сприятиме підвищенню рівня захищеності юридичних і фізичних осіб, врегулює питання технічного оснащення, використання систем тривожної сигналізації, інших засобів профілактики й захисту, унеможливить створення загроз національній безпеці та оборони, зокрема, “рейдерських” захоплень майна суб’єктів господарювання, а також збільшить надходження до державного бюджету від діяльності приватних охоронних структур.
Народні депутати України В.С.Малишев
В.М.Грицак
В.А.Бевз
О.В.Новіков
О.О.Буджерак